London Tech Week — одна з найбільших технологічних подій світу й найвпливовіша в Європі. Саме тут щороку звіряють годинники глобальні інвестори, фаундери та уряди. І саме тут другий рік поспіль Diia.City United представляє український tech, аби нагадати міжнародній спільноті: зростати з українським бізнесом вигідно.
10 червня, у співпраці з урядом Великої Британії та Міністерством цифрової трансформації України, провели сайд-івент «United by Innovation: The UK–Ukraine Tech Forum» у стінах Лондонської фондової біржі. Після першої панелі про технологічні альянси фокус розмови змістився до головного питання для кожного фаундера: як вирости зі стартапу у глобальну компанію, коли за спиною війна і невизначеністю.
Про це говорили під час панелі Scaling Under Pressure: From Startup to Global Company.
До розмови долучились:
- Віра Ткаченко — Chief Technology & Innovation Officer та співзасновниця MacPaw
- Руслан Фуртас — Head of International Development and Strategy, Fintech Farm
- Віктор Гурський — партнер фонду 1991 Ventures
- Ліам Максвелл — Chief Adviser Endava
Модерував розмову Метью Еванс, Chief Operating Officer та Director of Markets британської асоціації techUK.
Захід відбувся за підтримки London Stock Exchange та в межах ініціативи UK–Ukraine TechBridge.
Тиск змушує будувати інакше
Найбільший виклик для української компанії сьогодні — банальна фізична присутність.
Віра Ткаченко описала цю реальність формулою: «літак, потяг, потяг, літак». MacPaw — 18-річна компанія зі штаб-квартирою в Києві та офісом у Бостоні, при цьому дві третини команди залишаються в Україні. Проте нетворкінг, без якого неможливо залучати інвестиції, вимагає особистої присутності у правильній кімнаті. Кожна така поїздка вимагає дуже багато часу та зусиль.
Ще один вичерпний ресурс — адаптивність. Її люблять називати природною рисою українців, але Ткаченко відчула на собі: пристосовуватися доводиться щодня й одразу на багатьох напрямках. Це не магія, а виснажлива системна робота.
Руслан Фуртас пояснив природу цієї адаптивності через поняття «особистої терміновості» (personal urgency).
Якщо у нормальних умовах, у мирний час підприємці часто шукають рішення для різних, іноді абстрактних бізнес-задач, то сьогодні кожен український фаундер будує свій продукт, виходячи щоразу із нагальної, життєво необхідної потреби. Саме ця особиста залученість робить українські технологічні бізнеси безпрецедентно винахідливими та життєздатними.
Експорт, якого не видно в цифрах
Ліам Максвелл бачив державні технології з обох боків: спочатку як перший CTO британського уряду, згодом — як учасник міжнародної урядової команди Amazon, а тепер як радник Endava. Головний урок, який світ має засвоїти від України, він формулює трьома словами: speed to value (швидкість до цінності).
Для прикладу: цикл розробки дрона, що колись тривав п’ять років, в українських реаліях спочатку скоротився до дев’яти місяців, а нині — до двох тижнів. За цією безпрецедентною швидкістю стоїть конкретна управлінська механіка: рішення максимально делегуються, а командам довіряють діяти самостійно.
Віктор Гурський, партнер 1991 Ventures, підтвердив це з боку інвестора: українськими компаніями керують знизу вгору, кожен учасник команди бере на себе ініціативу і відповідальність за результат. Це різко відрізняє їх від типових західних чи азійських структур.
Україна — не благодійність. Україна — це модель того, як бізнес робитимуть у майбутньому. І вона просто тут, під боком.
Саме тому, наполягав Максвелл, для Британії було б стратегічною помилкою не вчитися в українських колег. З-поміж шістдесяти урядів, з якими працює Максвелл, лише одиниці — Швеція, Фінляндія, Німеччина — сприймають цей підхід із належною серйозністю.
Парадокс капіталу
Українські компанії часто демонструють прибутковість із першого дня і роками не потребують зовнішнього фінансування. Виникає логічне запитання: навіщо їм узагалі залучати капітал, якщо вони й так операційно успішні?
За словами Гурського, капітал залучають не тому, що бракує грошей, а для для перемоги у глобальній конкуренції. Саме поєднання ощадливості та амбіцій дає шанс на світову першість.
Проте на пізніх стадіях (Series C і далі) серйозні українські гравці часто стикаються зі скляною стелею — вони не можуть закрити раунд навіть із річним виторгом у $200 млн. У таких випадках, вважає Гурський, критично важливим стає доступ до публічного капіталу.
Досвід MacPaw підтверджує: інвестиції важко залучати навіть високоприбутковим бізннесам, якщо ринок «не той». Торік компанія вперше активно шукала капітал— і не знайшла. Причина криється у бізнес-моделі, адже більшість фондів націлені на B2B enterprise контракти, тоді як B2C сприймають як ризик.
Що радять фаундерам
Порада, у якій були одностайні всі спікери: на глобальному ринку перемагає той, кого видно. Віктор Гурський додав ще дві тези: будьте сміливими та наймайте найкращі світові таланти, виходячи за межі локального ринку. Українські команди справді талановиті, однак людський капітал у сучасних реаліях — дефіцитний і дорогоцінний ресурс, а не невичерпне джерело.
Великобританія залишається юрисдикцією номер один для українського засновника: англійське право та найбільший хаб талантів створюють ідеальні умови. Гурський запропонував британському уряду поширити наявні податкові стимули для інвестицій у стартапи на українські tech-компанії. Для британських інвесторів, переконаний Гурський, це стало б однією з найвигідніших можливостей на ринку.
Що далі?
Дискусія вчергове підтвердила: українським компаніям бракує не таланту чи амбіцій. Їм критично бракує капіталу на пізніх стадіях та ширшого доступу до міжнародних ринків. Саме це дві складові можуть допомогти перетворити продукт, загартований у найжорсткіших умовах, на стабільний глобальний бізнес.
У держав-партнерів є необхідні ресурси, здатні перекрити нестачу. Залишається зробити наступний крок і перейти від натхненних розмов до конкретних чеків та контрактів.
Diia.City United і надалі створюватиме майданчики, де українські компанії зустрічаються з глобальними інвесторами та партнерами. Долучайтеся до нашої спільноти та зростайте разом із лідерами індустрії.
